ОЛАФ КЛЕМЕНСЕН

Нема лютішої справи, ніж вирощувати дітей

З автором «Книжуки про бобрюки», крутого дитячого чтива від «Лютої справи», поспілкувалась Євгенія Чуприна.

ЄВГЕНІЯ ЧУПРИНА: Ти, напевне, найпопулярніший автор видавництва «Люта справа». Але чи не здається тобі, що ця популярність якась сумнівна – ніби й у жінок, але вони всі одружені, мають дітей…

ОЛЕКСАНДР КОМ'ЯХОВ: Я взагалі не для тих жінок робив книжку, а для моєї хрещениці. Це було і придумано разом з нею. А те, що цільова аудиторія – мамаші, це вже побічний ефект.

А скільки хрещениці років?

Їй на той момент було вісім, а зараз одинадцять.

Книжка справляє враження досить інтелектуальної. Якщо її допомагала створити дівчинка, якій було вісім, то, значить, діти такі розумні?

Ну, їй це було цікаво. Вона вигадувала свої каламбури, це ж книжка каламбурів. Вона в’їхала в тему. Я би сказав, що тут головне – настроїти мозок на такий лад. І воно йде, навіть у дитини.

Мами, коли бачать цю книжку, її уважно прочитують і намагаються прямо на стенді її розгадати, щоби вирішити, чи підходить таке їх дітям. І вони вважають, що це навіть і для дорослих зарозуміло. А діти розгадують?

Я би зауважив, що дітям це читати легше, бо доросла людина читає, додумуючи слова. Вона їх впізнає в тексті і не прочитує чесно, як дитина. Там є наголоси, і дитина читає все, як має бути. Так що такий ефект теж є.

Коли пишеш щось для дітей, українські видавництва зазвичай кажуть, що це занадто складно. Але твоя співпраця з дівчинкою одразу наводить на думку про Льюїса Керолла. І його Аліса теж досить-таки не тупа.

Воно просто-таки нашпиговане підтекстом!

Виходить, що ти рятуєш дітей від тупості?

Щось таке дуже високопарне, я б сказав… Ну, не знаю. По-перше, це було весело. Те, що воно якось примушує мозки скрипіти, це тільки плюс, мені здається.

А які ще книжки ти б зробив для дітей?

Щось історичне, наприклад. Зараз я хочу цікаво, з таким інфографічним підходом відобразити різні епохи нашої держави, починаючи з Київської Русі. Зробити це у вигляді поп-ап книжки. У мене є товариш, Андрій Приймаченко, він навіть неологізм такий український придумав замість поп-ап – виринайка. Я хочу зробити таку книжку, щоби вона відкривається, а в людей разом з книжкою рот відкривається, щелепа відпадає! І щоби там було інфографічно розписана кожна епоха, і діти інфікувались цікавістю, і щоби вони знали, на чому це все основується. Коли у дитини в школі почнеться історія… Я працював у сфері підручників, бачив багато їх, і це все дуже печально. Хотілось би щось цікавіше зробити.

Що ти читав сам у дитинстві?

Пригодницькі книжки, в основному. І ще в мене була велика бібліотека батьків, там було багато ілюстративного матеріалу. Книжки здебільшого з країн соцблоку, якоюсь там угорською мовою, таку не почитаєш, але вони були так ілюстровані, що… Моя інфографіка, мабуть, звідти пішла, бо там все було зрозуміло, і цікаво роздивлятися. Половина літератури, на якій я виріс, це малюнки.

Я знала панкуху, яка в дитинстві нічого не хотіла читати, окрім атласу про хвороби очей. І вона з ним постійно ходила. Як гадаєш, таке читання корисне для дитини, чи радше воно травмує?

Якщо дитина відкрила книжку і не злякалась, не закрила одразу, то я думаю, що їй це не нашкодить. Діти часто самі уникають того, що їм створює дискомфорт.

Але ж у них є і цікавість. Раніше дітей водили на страту злочинців. Вони дивились, і це було нормально. Зараз дуже змінились уявлення, що треба показувати дитині, а що не треба. Як вважаєш, треба дітям показувати все, що є в житті, чи плекати комфортний світ біля них?

Я думаю, що різні бувають ситуації. Буває, що дитина щось побачить випадково – це одне, а якщо розробити для неї програму – оце ми їй показуємо, оце не показуємо – то вже інше. Якщо у тебе в самого є якісь упередження, і дитина хоче в тебе щось з цієї сфери дізнатися, то, бачачи твою реакцію, вона навряд чи буде в тебе питати. Вона подумає: так, це для нього табу, краще я спитаю у більш старших дітей, ще десь. А коли ти спокійно реагуєш на цю тему і можеш пояснити нормально… Звичайно, є шокуючи для дітей речі, але треба їх спокійно роз’яснювати, чому це тебе шокує, і як можна позбутися, щоби воно тебе не лякало.

А можуть дитину шокувати матюки?

Думаю, навряд чи, але це також питання гігієни мови.

Твоя книжка продається поруч зі «Щоденником україножера» Івана Семесюка. І людей часто дивує таке поєднання форматів.

Я собі так пояснив цей вибір, що нема лютішої справи, ніж вирощувати дітей.

Такий собі Володимир Вакуленко-К, до речі, лауреат і член журі Премії ім. О. Ульяненка, котрий був анархо-панком, видав збірку віршів «Виїбане», а потім став популярним дитячим письменником. Може, поєднання нонконформізму з дитячою літературою закономірне?

Не можу прокоментувати, тому що я незнайомий з автором. Але в усіх є діти, цими дітьми треба займатись. Я і сам робив книжку насамперед для своєї дитини, не те що я просто вирішив стати дитячим автором. Тому ця книжка може бути цікавою і дорослим, бо мені самому було цікаво.

А як почалась твоя співпраця з «Лютою справою»?

На взаємній симпатії. Нас познайомили з Адрієм Гончаруком. Я побачив, що він проштовхує цікаві речі, любить художників, мені з ним комфортно. Я йому запропонував дещо, він погодився, чому би ні.

Ти був на Мистецькому Барбакані?

Ну да, я періодично був там, і я був, наприклад, на акції «Учасники» на Книжковому Арсеналі.

Що це за проект?

Я малював учасників подій на Грушевського. Набралось десь двадцять робіт таких, цифрова графіка. Ну тобто, я фотографував людей, але фотографія не передавала відчуття персонажа, і я його перемальовував.

Це буде якось видано?

Так, у Андрія була така пропозиція, вона стоїть в черзі, скажімо так. Там потрібен текст до цього.

Ага, а який текст?

Мабуть, треба зробити екскурс, бо уже багато чого забулося, з чого це все випливало, і паралельно до ілюстрацій, я думаю, є сенс щось написати, бо книжка має бути книжкою.

Надиктуй на диктофон, а потім зніми.

Я б таким не займався, бо потім розшифровка. Мені здається, це ще якийсь шмат роботи. Я намагаюсь писати одразу в текст.

А які ще проекти готуються у тебе з «Лютою справою»?

Ну, поки що не проекти, а прожекти. Андрій говорив, що хоче зробити історичну серію, не знаю, він її анонсував, чи ні, але я теж малюю паралельно, і може бути, ми це поєднаємо. Я працюю в цьому плані з Кирилом Галушком з «Лікбезу», вони мене консультують, і я хочу зробити все ґрунтовно. Але це більш дорослий проект для популяризації подій, про які нібито всі знають, але вони не так розкручені нашою шкільною програмою, як, наприклад, Взяття Рейхстагу.

Бачу, що більшість дитячих книжок зараз пишеться про драконів. Це нормально, чи це якась патологія?

Я бачив лише декілька, не сказав би, що так вже багато. Може, автори беруться за це, бо там нібито – вільний політ фантазії?

Принаймні ти найближчим часом нічого не збираєшся писати про драконів?

Та ніби ні.

Добра новина! Велика тобі за це людська подяка!

ПОВЕРНУТИСЯ ДО РОЗДІЛУ «ПЕРСОНАЛІЇ»

ЗАМОВЛЯЙТЕ ПРОДУКЦІЮ ТУТ:

СВОБОДА

АВТОР — АНДРІЙ ЄРМОЛЕНКО, 2014

ПЛАКАТ — Формат: А2+ (430 х 620 мм). Папір: 170 г/кв.м; крейдований, матовий. Наклад: 300 прим. Видано: «Люта справа», Київ, Україна, 2014.

50–75 ГРН.

(залежно від доставки)

ЗАМОВИТИ

ЦЕ МОЯ ЗЕМЛЯ

АВТОР — АНДРІЙ ЄРМОЛЕНКО, 2011

ПЛАКАТ — Формат: А2+ (430 х 620 мм). Папір: 170 г/кв.м; крейдований, матовий. Наклад: 300 прим. Видано: «Люта справа», Київ, Україна, 2014.

50–75 ГРН.

(залежно від доставки)

ЗАМОВИТИ

НАС НЕ ВІЗЬМЕШ ГОЛИМИ РУКАМИ

АВТОР — АНДРІЙ ЄРМОЛЕНКО, 2011

ПЛАКАТ — Формат: А2+ (430 х 620 мм). Папір: 170 г/кв.м; крейдований, матовий. Наклад: 300 прим. Видано: «Люта справа», Київ, Україна, 2014.

50–75 ГРН.

(залежно від доставки)

ЗАМОВИТИ

Я ЩЕ ПОВЕРНУСЬ

АВТОР — АНДРІЙ ЄРМОЛЕНКО, 2011

ПЛАКАТ — Формат: А2+ (430 х 620 мм). Папір: 170 г/кв.м; крейдований, матовий. Наклад: 300 прим. Видано: «Люта справа», Київ, Україна, 2014.

50–75 ГРН.

(залежно від доставки)

ЗАМОВИТИ